школа

Школа – це не тільки місце , де ми отримуємо нові знання , але й місце , де знаходимо нових друзів. Кожна людина пам’ятає свій перший день у школі . Цей день – перше вересня. Хвилюючий , святковий , гарний день. Саме з того дня я зрозуміла слово «школа» , як цікаве захоплюючу подорож у світ знань .

З тих пір кожен день в школі для мене неповторний. Багато близьких і дорогих для себе друзів я знайшла в цьому місці. На кожній перерві спілкуєшся , на кожному уроці дізнаєшся все більше нового і цікавого.

Неповторність моєї школи полягає в тому , що тільки у нас працюють такі чудові , добрі і чуйні вчителі , які здатні знайти підхід до кожного учня . На кожному уроці вони вкладають велику частину своєї душі в нас . Без знань людина не зможе прожити сьогодні ні в одній країні світу. У будь-якій точці Землі цінується людина освічена . Тому наші вчителі кожній дитині допомагають засвоїти новий матеріал не тільки для хороших оцінок, але і для якісних знань .

Спортивні , святкові заходи , естафети , олімпіади , всі позакласні ігри організовує наша школа , тому наші діти , які навчаються у нашій школі всебічно розвинені.

Я думаю , що всі знання , які ми використовуємо в житті , закладає школа. Ці знання не тільки з підручників , а й такі знання , як етикет , норми поведінки , відповідальність за що-небудь , у тому числі за свої вчинки.

Школу потрібно любити і поважати , адже не можна робити погано тому , що робить тобі добро день у день .

Моя Батьківщина

Моя Батьківщина – Україна. Не любити цю землю і людей, що живуть на ній, - не можливо! Мій край – це Чорне і Азовське моря, Карпати і Полісся, синьоокі озера Волині, південні степи Криму, терикони Донбасу, Дніпро-Славутич.          Батьківщина – це те місце, де народилася людина, де промайнуло її дитинство із дивом-казкою, матусиною піснею, батьківською ласкою.          Батьківщина – це рідний дім, де завжди з любов’ю чекають нас наші рідні.          Батьківщина – це стежка, по якій ти пішов до школи.          Рідна моя Україна, земля зі славною багатовіковою історією і мудрими, талановитими людьми.          Я пишаюся тим, що моя Батьківщина стала рідною землею для тисяч росіян, білорусів, поляків, чехів, євреїв, румун, греків, татар та інших народів.          Україна… Вона в усьому, що нас оточує: у місяці, в зорях, у дорозі додому, у кожному струмочку, в деревці, у камінчику, у травичці, де «садок вишневий коло хати».          Україна – це історія народу, який протягом багатьох років боровся за свою свободу й незалежність. Це славні лицарі Петро Сагайдачний, Іван Мазепа, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Устим Кармалюк, які віддали своє життя за щастя народу.          Це відомі всьому світові діячі української культури Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський, О.Довженко, О.Гончар, М.Лисенко, М.Заньковецька та багато інших.          Україна – це й рідна мова. Маленька дитина ще у сповиточку чує рідну мову від матері та промовляє за нею перші ніжні слова. Це ті слова, які проказувала ще в глибоку-глибоку давнину над колискою прабабуся. І саме ці слова наповнені почуттям, мов квітка нектаром.          Наша українська мова мелодійна та неповторна тому, що увібрала в себе гомін полів, лісів і морів нашої землі. Вона переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Наша мовна традиція сягає далеких докняжих  часів. А в Київській Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Повсюдною потребою стали школи, виникли друкарні, і видавались не лише духовні твори, а й навчальні посібники, наукові трактати.          Але скільки заборон довелося зазнати українській мові, починаючи від імператорського указу Петра І 1720 року! 18 липня 1863 року циркуляр Валуєва переконував, що не існує «ніякого малоросійського язика», а Ємський указ 1876 року виніс смертельний вирок українській мові. Скасовувалися і виганялися з ужитку такі рідні до болю слова, як Україна, козак, Запорізька Січ…          ХІХ століття, означене в історії цивілізації як століття революцій, гуманізму, весни людства і народів, виявилося лютою зимою для нашої України. Українська мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі народу – німих рабів – уже стояло слово Тараса Шевченка. Українське слово вмирало з голоду і бідувало, плакало за засудженими, але відроджувалось, і доки в народу залишалася мова – його серце знову оживало й сміялося.

майбутнє

Кожна людина хоча б раз у житті замислювалася над тим, що на неї чекає. Кажуть, що заглядати у майбутнє означає спокушати долю, але чи так це? Є відмінність між пустопорожніми мріями та ретельно виплеканими планами, які допоможуть здійснити ці самі мрії. Але чи не марна це справа — будувати плани, не знаючи, здійсняться вони чи ні? Мабуть-таки не марна, тому що жодні блага не можуть впасти просто з неба, вони обов'язково стають результатом довгої та наполегливої праці, яка, у свою чергу, є результатом міркувань та плідних роздумів. 
     Сплановане життя — це не утопія. Жити відповідно до своїх планів не означає механічно існувати як робот, це значить поступово, крок за кроком йти до здійснення своїх бажань. 
     Звичайно, будь-хто хотів би жити за таким принципом: побажав — здійснилося. Щоправда, існує серйозна небезпека: людина не цінує легкої здобичі і не може повною мірою оцінити те, що отримала без зусиль. 
     Але про таке здійснення бажань не варто навіть говорити, тому що це все одно неможливо. До того ж, потрібно бути обережним зі своїми бажаннями, тому що вони можуть здійснитися. 

Випускник НВК

От і промайнуло 10 років навчання в рідній школі… Так, рідній, адже вона стала для мене другою домівкою. Пригадую, коли я йшов до першого класу. У нас в сім’ї інших думок , крім як навчатися   в 5 школі, не було. І не тому, що 5 школа - це школа, де дають міцні знання, це школа радості. Я не знаю , як в інших школах, а в нашій 5  школі цінують учнів як особистостей, зі своїми поглядами смаками, бажаннями. Адже для становлення людини - це одна з важливих якостей школи, щоб до тебе ставилися не як до сірої маси, а як до індивідуальності, розуміли і підтримували.

Знаю, мені просто пощастило, що я навчаюся в спеціалізованій школі НВК Ті хвилини, які я проводжу в школі, допомагають мені стати таким, яким я є. Школа допомогла зрозуміти, що у кожного є свій талант, і мій обов’язок - знайти його, щоб мій внутрішній світ став багатшим, повнішим, цікавішим і для інших. Тільки подумати  вже 25 років існує 5 школа. Цілий вік. І чверть цього віку очолює школу розумний, мудрий, порядний, вимогливий, добрий керівник, наш директор Роюк О.А. Його можна назвати Учителем усіх вчителів. Це завдяки його наполегливій праці гостинно розчинить двері і затишна їдальня, і читальний зал, до якого хочеться бігти на кожній перерві, і комп’ютерні класи, де ми здобуваємо знання. Весь шкільний колектив, кожен день віддає не тільки свою працю, свій розум і талант, але й своє серце, щоб сіяти мудре,  добре, вічне на нелегкій життєвій ниві!

Я впевнений, що світла пам'ять про школу, шкільні роки буде підтримувати мене, допомагати долати труднощі, що вічно вона буде часткою моєї душі, символом благополуччя та щастя.